Сповідь закарпатця. У мене дружина – алкоголічка

До редакції газети «Екстра Закарпаття» надійшов лист від нашого постійного читача. Публікуємо його без змін.

От багато хто із жінок каже, що в неї чоловік ганчірка, тільки те й знає, що пиячить. А в мене дружина – алкоголічка. Як це не страшно визнавати, але це так.

Почалося з того, що на роботі їй часто підносили коньяки та цукерки. А в обідній час вони збиралися в якомусь із кабінетів і тоді пішла собі чарка по колу гуляти. Зараз Людмила, якщо пляшки горілки вдома нема, не може заспокоїтися. Скандалить, накидається на мене.

Хотів її відправити на лікування, рідні не дали. Хотів до родичів у село трохи відвезти, вона каже, що хочу її збутися. Діти вже дорослі. У нас троє синів і у всіх сім’ї. Думаю, коли б була бодай одна донька, може, вона б її зупинила. Бо жінкам завжди легше домовитися. Але хтозна, як би вийшло насправді?

А зараз просто не знаю, як мені далі бути. Залишити дружину не можу. Адже вона десь впаде на вулиці. Або вдома щось накоїть. Але й жити в цьому пеклі нестерпно. Порадьте, що мені робити?

Микола, 44 роки

Василь, вантажник, 38 років

Знаю я, яка то біда, коли жінка п’є. у нас на роботі було кілька таких. Коли нап’ються, в кожної образи та претензії. Навіть до столу можуть придиратися чи до дошки. Не те, що до мужиків. На роботі їх тримали тільки тому, що за таку мізерну плату цю важку роботу ніхто не хотів виконувати. Всіх їх чоловіки кинули. Навіть не намагалися  якось рятувати. Просто пішли від них. Співчуваю цьому чоловікові. Думаю, тут хіба лікування допоможе.

Тетяна, юрист, 32 роки

Але ж не може бути, що справа тільки в дружині. Може, не відчуває вона тепла вдома. Мабуть, колись через щось чоловік її почав зневажати. А вона це проковтнула. І надалі так продовжувалося з дня у день. А з цим важко жити. Треба було одразу з’ясувати ці проблеми. А вона, напевно, хотіла їх обійти, промовчала. І от живе з цим.  Якщо ще можливо, треба поговорити на цю тему терміново. Але дуже відверто. Бо якщо прикидатися, то вийде тільки гірше. В кожної людини є душа, і та душа все почує і зрозуміє. Вірю, що любов може зцілити будь-кого, безповоротних психічних процесів не буває. Але розумію, що збоку важко радити. Все ж бажаю їм обом виплутатися із цієї непростої ситуації.

Віталіна, перукарка, 29 років

Знаєте, я працюю перукарем. І чую безліч жіночих історій щодня. Біля мене вони розслабляються, скидають напругу. Тут їм не треба журитися, як їх зрозуміють. Декотрі знають, що, можливо, вперше і востаннє до мене прийшли. І вони мені таке розповідають! На цілий роман би назбиралося таких маленьких трагедій, про які ніхто з вулиці, може, й не здогадується зовсім. Тому, дорогі чоловіки, не раньте своїх дружин своєї байдужістю. Дружина – це вам не завод для побутових потреб. Це жива істота, яка намагається у всьому вас зрозуміти. Яка, як не дивно, дуже втомлюється. І деколи не має кому вилити свій біль. Думаю, що Миколі треба попрацювати перукарем так, років за два-три. І він би краще зрозумів жіночу душу. І душу своєї дружини також.

Наталія Василівна, 59 років

Мені подобається те, що Микола не хоче залишати дружину напризволяще. Але в жодному його реченні немає запитання до себе: а що я не так зробив? Адже ж немає повноти життя у цій хаті, це зрозуміло. Щось там негаразд. Тільки от жертва заради когось – це не завжди любов. Типу, на тобі дві години з мого часу, а діла мене не чіпай. А я ще й тебе буду тихенько ненавидіти, що ти, така-сяка, забрала від мене цей час, який я міг витратити на щось приємніше. А любов – це коли віддаєш себе всього і не боїшся, що витратиш забагато на іншу людину. Не боїшся, що даси комусь більше, аніж він того заслуговує. Бо кожен заслуговує на найкраще у цьому житті. А коли його не отримує, то або озлоблюється, або руйнує себе. Ненависть до себе часто й обертається отакими от ситуаціями, яка у Миколи.

 

 

Марія Петрівна, 72 роки

Мій чоловік у молодості пив. І я все зробила, щоб йому було вдома гарно, цікаво, затишно. Через які труднощі ми обоє перейшли! Спочатку я думала, що не витримаю. Але хай там як, я терпіла, прала, готувала, та відчувала, що це лишень частка мого я. А коли я сказала собі: я не розумію, що мені потрібно зробити, що у нас все було добре, – мені стало легше. Я більше не напружувалася, що робити. А віддалася течії. Якось він сказав, що хоче зустрітися з друзями. Іншого разу я б розплакалася або розкричалася, що він знову нап’ється. А цього разу запропонувала запросити друзів до нас. Таке ставлення зцілило наші стосунки. Я зрозуміла згодом також, що в мого чоловіка є захоплення – фотографія. Але раніше він соромився він про це розповідати. Згодом ми стали подорожувати, купили фотоапарат. Його знімки справді були дуже талановитими. Отак життя винесло нас на берег, де ми зажили більш щасливо і спокійно. Але головне – довіряли одне одному. Дуже бажаю і цій родині такого зцілення.

 

Дмитро, менеджер, 46 років

Та знаю я таких дружин! Це звичайний шантаж. Вони не хочуть змінюватися ні за яку ціну. Не хочуть визнавати своїх помилок. І знаходять спосіб, як прив’язати до себе. Це як чемодан без ручки. І не кинеш, бо там необхідні тобі речі. І нести важко, майже неможливо. Кидай все це діло, Миколо, і живи собі по-людськи. Життя минає швидко. Не стигнеш моргнути оком, а вже старість на порозі. А старість треба зустрічати із надійними людьми, із доброю родиною. Не бійся, твоя люба дружина отямиться, коли побачить, що немає кому з нею нюнькатися. А не отямиться, то вже її справа. Ти й так багато задля нех витерпів.

 

Анатолій, продавець, 37 років

Повірте, це все роблять образи. От ображена людина на своє життя і тоді починає пити. Їй здається, що всі навколо отримали щось вартісне, але зовсім ними незаслужене. А їй, бідній, не додано навіть того, що вона мала б отримати від життя. І це я не з осудом кажу, не думайте. Я сам таким колись був. Майже десять років. Пиячив безпробудно. Мені страшно, коли згадаю, як я не зважав ні на вмовляння дружини, ні на біль в очах дітей. Всі мої ровесники добре прилаштувалися в житті – ось що мене виводили із себе. Один має фірму, інший сім’ю на Канари возить. А я – ніщо, нікчема. І замість того, щоб бодай кілька кроків зробити, я заливав свою гордість горілкою. Зараз я всього-навсього продавець у супермаркеті. Але не вважаю себе обділеним життям. Вдома ще столярую. Тому відчуваю себе батьком родини, бо допомагаю їм багато. А мої рідні це цінують. Повірте, треба зробити бодай щось для того, що вийти із кола своїх образ. І тоді абсолютно все може змінитися.

 

Вікторія, вчитель, 33 роки

У мене теж був такий момент, коли я могла спитися. Думаю, в кожного такий наступає колись. І це тебе потім затягує. І ти відчуваєш страх, що не можеш вирватися, страх перед невідомим тобі монстром. Коли мене кинув чоловік, я тамувала свій біль алкоголем. Так минув рік. І тут раптом моя дочка важко захворіла. Вона потребувала моєї уваги і турботи. Це мене й відкинуло від пияцтва. Не хочу, аби з дружиною Миколи сталося щось подібне. Хай її вже краще врятує від цієї біди якась дуже гарна подія, якась велика любов.             

 

Олена Григорівна, пенсіонерка

Тут, на мою думку, все залежить від того, які раніше у вас були стосунки. Що ви відчували в перші п’ять чи десять років подружнього життя. Якщо й тоді не було особливої близькості, тоді й можна зрозуміти, чому таке сталося. А якщо це просто втрачене щастя, то, можливо, щось можна і треба повернути назад. Спробуйте полюбити дружину так, як любили її в перші дні шлюбу. Дивитися на неї захоплено, попри те, що вона постаріла та ще й, може, негідно себе поводить. Прощати їй, як дитині. Може, тоді й вас все вийде!

 

Петро, військовий, 39 років

Єдині ліки в цьому випадку – терміново змінити своє середовище. Поїдьте кудись. Заведіть нових друзів. Повірте, з кожної подорожі ти повертаєшся іншим. Мене, як військового, завжди кидало з місця на місця. І ці часті переїзди допомогли мені розв’язувати свої проблеми. Бо нема нічого страшнішого від замкнутого кола. Сірятина, нудьга, порожнеча – цього зазнає чи не кожна людина бодай раз у житті. А коли кудись їдеш, ти обов’язкові це коло розмикаєш. Впускаєш у нього нових людей, нові враження. І це допомагає, дає сили від чогось відмовитися, впустити в себе щось нове. І нарешті побачити себе збоку.

 

Юлій, директор фірми, 50 років

Та немає у цій ситуацію винуватих! Життя всіх випробовує. Мабуть, треба просто навчитися все в житті робити з гумором. І труднощі зустрічати також. Бо якщо ні, то ого до яких висот можуть наші уявні труднощі вирости. В мене в сорок п’ять бізнес забрали, дружина кинули. Діти почали прохолодно ставитися. Будинок забрали за кредит. А я досі живий. Хто тут винуватий? І я, аякже! Бо не обдумав чітко, до деталей своїх планів, самопевність появилася замість тверезості. І недруги винні, які скористалися слабинкою. І дружина, яка не підтримала у важку хвилину. І діти, яким я підходив, коли був багатим татом. А тільки на мить став ніким, як вони від мене відсахнулися. Але знаєте що я зробив, коли все це сталося? Подався до друга в гори і весь тиждень катався на лижах. Брав із собою кілька бутербродів і цілими днями жив серед природи. І знайшов собі якусь точку опори. Навіть не знаю, як це пояснити. Але я знову повернувся в життя. А тепер я знову директор фірми. Знаю, що таке може повторитися ще і ще. Але наступного разу, навіть якщо таке трапиться, мій мозок буде мені сигналізувати: нічого страшного, пам’ятаєш, який ти чудовий тиждень провів у горах? Тому треба зробити щось неординарне. Подивитися на все з більшим гумором. А Бог, він теж цінує гумор і не неодмінно допоможе!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *