Сповідь закарпатки. Прийшли на землю, щоб поєднати дві людські долі

Ви розповідаєте багато незвичних людських історій. То хай розкажу вам і я одну. Прізвища не вказуватиму, щоб нікого не поранити.

Була в нас у селі молода родина (назвемо їх – Панасюки), яка не мала дітей. Дуже вони любили одне одного. У всьому допомагали одне одному. Якщо дружина на курсах, Іван робить заготовки на зиму, не бідкається, що це жіноча робота. Якщо чоловік у місті заробляє, Люба сама може і покосити. Та так щодня дивилися одне на одного зачудовано, наче вперше бачилися. Це була сім’я від Бога. Та й у селі всі до них приязно ставилися.

Але чекали вони рік, два, п’ять, а діток їм Бог не посилав. Люди ще казали: напевно, усього не може бути в людини. Є одне, а іншого немає. Прочекали вони так цілий десяток років. А якось їм одна ясновидиця сказала, що вони мають поєднати дві людські долі. Бо саме для цього вони на землю прийшли.

І от ця сім’я дуже уважно стала придивлятися до родичів. Може, вони когось мають познайомити одне з одним? Тому вони були майже на всіх весіллях. Стали дуже родичатися з усіма. Зміцнили водночас свої родинні зв’язки. Та й у них на подвір’ї стали родичі збиралися. Наче б то для всіх була батьківська хата. Вже навіть Різдво чи Великдень там святкували. Бувало, з’їдеться два десятки чоловік. Із міст різних, із сіл. Переночувати є де, бо родичів у селі ще багато залишилося. Але на сам святий вечір чи у великодню ніч – у Ганни з Іваном.

А тут і з дитиною вирішилося. Правда, сталося це майже неймовірним способом. Та ще й невеселим. Гостювали вони в своїх знайомих у Криму. Цілий тиждень. Ті їхні знайомі мали машину, тому возили їх повсюди, щоб гостям було цікаво. Дуже гарно вони цей тиждень провели. Такі незабутні враження та прекрасний відпочинок!

Але, коли вже почали додому збиратися, раптом у квартиру, де вони гостювали, приходить міліція: «Хто такі будете?». Гості показали паспорт, розповіли, звідки вони приїхали. Виявилося, що ці їхні знайомі, до яких вони приїхали відпочити, щойно потрапили в аварію. Обоє – і чоловік, і жінка – загинули на місці. Якраз у той час, коли поверталися із вокзалу. Там вони замовляли квитки додому для своїх гостей.

На щастя, хоч двохрічний Степанко залишився вдома з ними. Малий не дуже розумів, що трапилося. Але стривожився, що додому прийшли незнайомі дядьки у формі, і почав плакати. Ні дідуся, ні бабусі в малого не було. І от родина, яка гостювала тут, вирішила його всиновити.

Важко описати, через які труднощі їм довелося пройти. Бо бюрократичної тяганини було ой як багато! Але врешті-решт малий почав жити з ними. І тут сталося диво. У них самих теж невдовзі народилася дитина. Дівчинка.

Спочатку Іван та Марія дуже переживали, як сприйме сирота Степанко появу ще однієї дитини у їхній сім’ї. Але сталося якраз навпаки. Малий ні хвилини не міг прожити без названої сестрички. І косички їй заплітав, і молоком годував. І ходити вчив. Отак і росли двоє дітей. І так вони подружилися, що на це все село приходилося подивитися.

Але діти повиростали. Треба б вже й одружуватися. А вони – ніяк! Але життя кожного закрутить. Оксанка поїхала вчитися у столицю. Рідко коли й дома бувала. Хіба на канікулах. І там вийшла заміж за якогось юриста. Степан через два роки одружився із вчителькою. Але не склалося у них чомусь. Обоє розлучилися. До того ж, обоє не мали у шлюбі дітей.

А батько їхній тим часом помер від серцевого нападу. Через рік не витримала самотності мати. І теж пішла за чоловіком.

І от Оксанці тридцять років. А Степанові тридцять два. Приїхали вони на похорони батьків раз, вдруге. І так їх кинуло одне до одного! Таким рідним повіяло! Зрозуміли, що одне для одного вони найважливіші у світі

Але ж вони були названими братом та сестрою. Тому розписуватися їх не хотіли. А зараз почали жити на батьківському обійсті, господарювати. Зараз Оксанка вагітна. Дай Боже, щоб вони ніколи не втратили одне одного. Бо таку любов рідко коли побачиш на землі.

Катерина Михайлівна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *