Півроку мені снилися жахливі сни

Був у мене такий період, що мені снилися жахи. Причому без якихось причин. Ми тоді будували нову оселю. Телевізор дивитися було ніколи. Тому ніяких трилерів я в той час не дивився. В родині теж ніби було все спокійно. В нас народилася донечка. Ми з молодою дружиною жили у злагоді та любові. Жили з моїми батьками, які прийняли Оксану, як свою дочку. Вони опікувалися нею, як рідною. Хоч Оксана теж виросла в селі. То й просто не могла сидіти без роботи. В нас жодного дня не було сварок.

Я на той час прикупив трактор. Тому й заробляв гроші у себе вдома. Кому треба щось привезти, кому зорати, кому забрати з поля врожай. А коли випадав вільний час, ми разом з тестем та Оксаниними братами зводили ще дві кімнати, бо хотіли жити ніби з батьками, але й мати окремий вхід. Я не пиячу, бо в будь-який момент треба сідати за кермо трактора і їхати, можливо, і десь у сусіднє село. Тому, кажу, навіть не знаю, чому мені мали снитися такі жахіття.

Я просто не можу вам описати, що це було. Мені снилося, що людей катували, роздирали на шматки. І це – із ночі в ніч. Причому спав я після довгого робочого дня дуже міцно. Навіть прокинувшись в холодному поті, я знову засинав. Ніби нічого поганого людям не заподіяв, то чого б ці сни мали мене так мучити?

Але, як не дивно, почував себе я в той період добре. Виділося, що гори можу звернути. Тому спочатку на це не зважав. Знаєте, як ото в селі буває: роботи стільки, що хворіти практично ніколи. Хіба вже коли дуже допече. Але Оксана вже сама настрашилася із того, як я серед ночі прокидаюся. Батькам ми вирішили нічого не казати. В них і так тиск стрибає від усякої неприємності.

Але в нас була кума – дуже добра лікарка. Вона була терапевтом, але мала ще й диплом психолога. Тому ми якось і навідалися до неї. То було, пригадую, свято Петра і Павла. Вдома робити не можна. Тому дружина й потягнула мене до лікарки. Але вона порадила зробити повне медичне обстеження. Ми його відклали на осінь, коли в городі вже весь урожай зібрано. А ще й почалися великі дощі, тому будувати теж не можна було.

Але нарешті Таня – наша кума – сказала, що нічого поганого в моєму організмі не відбувається. Навпаки, він активно зараз очищується від усього зайвого. Особливо чиститься печінка. І тому мені сняться жахи, бо посилено працює жовчний міхур та печінка. Як психолог вона стверджувала, що в цей час я звільняюся від якихось страхів. І саме так, через підсвідомість – через сни – вони мене покидають.

Я знав, що це правда. Хоча ані в ту хвилину, ані потім нічого дружині не сказав, щоб захистити її від своїх страхів. Засміявся, що то через нашу нову хату. Хотів її якнайскоріше завершити, ще до народження донечки. Та от не вийшло. Здається, мені навіть всі повірили.

Ми часто переживаємо через те, що ніколи не відбудеться

А насправді причина була зовсім іншою. Я вже півроку носив у собі великий страх і навіть не міг ним із кимсь поділитися. Справа в тому, що сусідка дуже ненавиділа нашу родину. Ми завжди жили дружно, хоч і незаможно. Батько ще й зараз дуже любить мою матір. Намагається, щоб усе в нас у хаті було. І пасіку тримає, бо мама колись хворіла на виразку шлунку, а мед їй дуже допомагав. І кролів розводить, і кіз. І столяр він прекрасний.

А сусідка давно розлучена. Чоловік був пияком, тягнув із хати все, що міг. Ніде не працював, вдома стайня завалилася, а він у цей час із дружками у кафе сидів і пиво пив. Єдина їхня дочка вже кілька років як завіялася десь у Латвію, досі не дає про себе знати. Сусідка кинула оком на нашого тата. Вона дуже ревнувала його до матері. І ненавиділа її щастя, яке їй так муляло очі. Вона й так, і сяк намагалася зачепити тата. Але він не сприйняв всерйоз її загравання. А це її дужче лютило.

І от коли я одружився, вона одного разу мені сказала таке, що я остовпів: «От побачиш, буде в тебе дитина така сама, як і твій дід». А мій дід народився горбатим. Він був дуже трудящим. Але скільки йому хвороб додалося через той горб. І дихав важко. І кістки часто боліли. І весь час ходив, тільки в землю дивлячись. Хоч люди його дуже любили. Одна дівчина не побоялася його ґанджу і вийшла за нього заміж. І недарма, бо була дуже щасливою з ним. Адже він дуже піклувався про свою сім’ю. Все це від нього перейняв і наш тато.
І не знати чому, ці слова, які сусідка сказала, коли ми вантажили сіно, так запали мені в душу. Оксана тоді була вже на третьому місяці. Напевно, сусідка, помітила, що вона вагітна. А може й просто із ненависті це сказала. Я весь час після цього ходив задуманий.

Замість того, щоб утішати дружину в цей період, якось тривожно дивився в її бік. Дружина навіть запідозрила, що в мене хтось є. Але я не міг розказати їй все. Бо боявся, щоб цей стрес не передався і їй. А їй хвилюватися не можна. Цей страх був настільки великим, що мені просто серед дня могло від цього перехопити подих.

Але на все воля Божа. Ми часто переживаємо через те, що ніколи не відбудеться. Або що Бог може від нас зі своєї безкінечної любові відвернути. Я не образився на сусідку, хоча мені було й боляче таке від неї вислухати. Добре, що цього ніхто, крім мене, не почув. Правда, мама мене потому ввечері перепитала: «Що тобі таке Ганна сказала, що ти так зблід?». Але я збрехав, що вона хотіла би мене за зятя. «Боже збав!» – перехрестилися мати.

Ми всі сторонилися тітки Ганни, коли працювали на городі, намагалися навіть не дивитися в її бік. Привітаємося і більше ніяких розмов. Але поплескати язиком вона любила. Тому часто сама щось таке скаже, що потім рік це пам’ятаєш. Але якщо в неї траплялися проблеми, ми все ж часто підсобляли їй на ґаздівстві. Того дня ми і її сіно повантажили. Бо й так уже машину замовили.

Страх – то чуже людині, тому він мусить з неї вийти

А іншого разу пліт у неї завалився. Вона почала так кричати та плакати, що ціле село збіглося. І я взявся його поремонтувати. Хоч вдома роботи завжди вистачало. А якось у неї шифер тріснув на даху. І дощ лив просто в хату. Вона з плачем прибігла до нас. І хіба можна було в цю хвилину думати, яка ця жінка сварлива та невдячна. Я серед ночі побіг латати той дах.

І, чесно кажучи, весь час чекав, що вона вибачиться. Мовляв, всяке буває, мені теж тяжко, зрозумійте й мене. Не те щоб я чекав цих вибачень. Просто якось легше би було з нею спілкуватися. Але сусідка склала руки в боки та й каже: «Твоя мати не відпустила Василя (мого тата) до мене. Боїться, тримає його при собі!». Я ледь із драбини не впав. «Твоя тебе теж під каблуком тримає! – не могла заспокоїтися сусідка. – А сама лінива, як муха перед дощем».

І це тоді, коли сусідка чудово бачила, як Оксана щодня працювала на городі, обходила худобу. «Ну, будьте здорові!» – не втримався я і грюкнув дверима. Залатати дах я вже встиг, а продовжувати такі розмови більше не хотів.

– Ти дивися, щоб твої діти не верлися в діда! – зі злістю сказала сусідка. Так, ніби вона знала, наскільки ті слова до мене липнуть.

– А ви не думаєте, що собі напросите таких онуків? – обернувся до неї я. Але вона мене тільки зміряла ненависним поглядом. З того часу я навіть не хотів дивитися в її бік. Та й сусідка трохи заспокоїлася. Не зачіпала нас ні зі своїми прокляттями, ні зі своїми проханнями. Але оті її слова мені весь час крутилися в голові.

Минув час, і Оксана народила здорову дівчинку. Мені полегшало на душі. Я став частіше всміхатися. Аж тут раптом почалися ці страшні сни. Цей страх із мене ще й тепер виходить. Бо іноді трапляється, що щось погане мені присниться – і я серед ночі кричу. Але це вже стається рідше, та й сприймаю я це спокійніше.

Тому хочу, щоб і ті, з ким трапиться щось подібне, не боялися. Бо страх, він коли засяде в тобі, то гризе організм. Звідти й починаються хвороби усякі. Ми п’ємо таблетки, але вони часто нам не допомагають зовсім. Бо треба найперше вигнати із себе тривоги. Та й працюєш тоді не так, як то мало би бути. І сил не вистачає на життя. І уваги на найближчих тобі людей. Страх – то чуже людині. Тому він мусить з неї вийти. У декого він через гнів виходить. У декого через якісь необдумані вчинки. А в мене от через сни.

Анатолій, Мукачівський район

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *