Я не дала своїм батькам розлучитися

Вони вирішили, що цей якийсь знак для них

Коли мені було шість років, мої батьки вирішили розлучитися. Мене нікуди було діти, тому взяли мене з собою. Мені було гарно і весело, бо я не знала, куди вони йдуть. Повели вони мене на морозиво, щоб якось загладити почуття вини переді мною. Я захотіла ще й вареників. Їх подали у такому гарному горщику, що я стрибала від радощів. І ненароком розбила його, якраз на дві половинки.

– Це тобі, а це тобі, – роздала я батькам ті уламки. Вони занервували. А я розплакалася, що через них не зможу їсти таких смачних вареників. Я вибігла надвір і почала тікати від них. Добре, що я знала дорогу додому. Їм нічого не залишалося, як повернутися за мною додому. Я й не знала, наскільки тоді символічним виявився мій вчинок. Але зараз мої батьки разом. А на день народження чи на річницю весілля завжди згадують про той випадок. Мабуть, тоді він їх дуже приголомшив. Вони вирішили, що цей якийсь знак для них, і передумали розлучатися.

Мар’яна Р.П., м.Рахів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *